О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Жизнь журналиста  29 сентября 2008 15:31:05

Школа львівської журналістики – школа на виживання

 

Міфів поганих не буває. Просто треба вміти їх збувати. Львівська журналістика успішно „продає” певні стереотипи про себе – завдяки чому, власне кажучи, продовжує жити і бути явищем для не-Львова. Ззовні (точніше з Києва, кадровим донором котрого довгі роки є журналістський Львів) виглядає, що місто Лева має свою власну школу журналістики, детерміновану і теорією (50-літній факультет журналістики), і практикою (другий за насиченістю медіа-ринок в Україні). Однак ізсередині львівська журналістика виглядає більш плоско. Подекуди й убого. Газети закриваються, зарплати репортерів смішать, синдром утікача в столицю процвітає, міфологізована школа журналістики часто дає „нульових” випускників, а телевізійний ринок більше відсутній, аніж навпаки.

Попри цей гіперболізований песимізм, треба визнати, що львівська школа журналістики існує – якщо вона існує для інших і якщо вихідці зі Львова досі формують обличчя всеукраїнських каналів. Міф про львівську школу журналістику забезпечує університетський факультет, який щороку видає понад 100 дипломів журналістів. Це дійсно є школа в буквальному, кількісному вимірі. А от навколо змістової частини міфу можна і треба дискутувати. Передусім на тему: чи нинішня журналістика Львова відповідає міфові, який панує щодо неї?

В очах інших львівський журналіст повинен володіти кількома неодмінними рисами: бути опозиційним і в доброму сенсі цього слова нарваним; мати сильно простежувані громадянські інтенції; у роботі бути хуткішим від киянина і мовно грамотнішим; бути менш вибагливим щодо умов. Дві останні властивості начебто не викликають заперечень. А от щодо решти є питання. Бо вимоги, які ставить міф перед львівською журналістикою, є наразі непосильними. Львівська школа журналістики процвітає у Києві. Але не у Львові.

Основні гравці друкованого слова

Позірно медіа-ринок Львова виглядає доволі насиченим. Рейтинг газет очолює „Експрес”. 10 років бізнес-розрахунку Ігоря Починка дають свої плоди. А також друкарня, зареєстрована у спеціальній економічній зоні „Яворів” і звільнена від податків. „Експрес” осідлав нішу масового комерційного видання, суворо позбавленого авторського і субєктивного жанрів – суто прямі мови джерел інформацій. Як наслідок – у тижневому випуску „Експрес” умудряється видати нагора близько 50 інтервю і прямих мов (від нардепа до третього заступника другого заступника віце-директора чиєїсь філії). Утім, це злить хіба що колег-журналістів. Читачам важлива сама інформація з перших уст, тож усі нарікання на жанровий дальтонізм „Експресу” лишаються в медіа-середовищі. Головніше те, що журналісти видання справно отримують найвищу в місті зарплату, ще й «білу”.

Свою аудиторію має „Високий замок”. Тепер це вже відкрито бютівська газета, орієнтована здебільшого на обласного читача. Менеджменту газети слід віддати належне – він не бавиться в приховані симпатії і не підсовує читачам маніпулювативні тексти. Очевидно, в традиціях львівської школи журналістики це мало б означати «громадянська позиція». Однак вона журналістів приваблює менше. Зарплата не зовсім виправдовує фактично 6-денний графік роботи.

Другий ешелон друкованих видань репрезентує „Львівська газета”, „Суботня пошта”, „Новий погляд” і комунальна газета „Ратуша”. „Львівська” зоветься міською газетою, хоча з приходом нового керівництва міської тематики в виданні все меншає. Дублером „ЛГ” стає „Суботня пошта”, яку очолив екс-редактор „ЛГ” Ігор Гулик. Осібно стоїть тижневик „Новий погляд”, який вправляється в критиці міського голови А.Садового. Про „Ратушу” важко щось казати, оскільки газета відчайдушно бореться проти персонально мера і за своє фінансування з міської казни. Кожне з цих видань має свого читача, однак ресурсно не здатне запропонувати ринкові щось якісно нове.

Голий телеринок

Він дійсно голий. Монопольне становище займає Львівська обласна державна телерадіокомпанія (12 канал), яке ще з радянських часів має свою частоту (єдина в регіоні), розлогий майновий комплекс і державне фінансування, яке є основною конкурентною перевагою. Можливо, тому товариство 12-му каналу на телеринку складає ТРК „Люкс” та НТА (Незалежне телевізійне агентство). Ось і весь, із дозволу сказати, телеринок.

„Монополіст”, гендиректор ЛОДТРК Ярослав Климович теж поділяє тривогу: „Електронний інформаційний ринок у Львові дуже бідний. Багато місцевих телекомпаній навіть згортають свою активну діяльність. Наприклад, ТРК «Разом». Немає коштів на виготовлення телепродукту. Те саме з «Ес-Ті-Ві». Я остійно маю розмови з керівниками різноманітних продакшн-студій (наприклад, «Медіа-клуб»), і вони розводять руками: «Повірте, надзвичайно тяжко». Можу назвати причину. Надзвичайно бідний рекламний ринок. Надзвичайно! Загалом регіон бідний. Тут процвітає здебільшого малий і середній бізнес. Це приватний бізнес. Малому реклама не потрібна, оскільки він живе з базарів. А потужного виробництва як такого немає. Немає й політиків відповідного рівня, які були б зацікавлені у створенні я вже не кажу всеукраїнських електронних мас-медій – регіональних. На утримання телеканалу (студія, техніка, люди) треба мати мінімум 10 млн грн на рік. Це є цілком досяжні гроші. Але оскільки політичних грошей у Львові нема, то маємо те, що маємо. У цих людей немає політичних амбіцій. Димінський чи Антонов із „Галнафтогазу” – це хороші бізнесмени, і їхній бізнес успішно розвивається і без мас-медій. Амбіцій немає”.

Лідером серед приватних телекомпаній є „Люкс” (повязують із А.Садовим). Вдруге поспіль шеф-редактор новин Парасковія Дворянин отримує „Телетріумф” за найкращі регіональні новини. „Я не так песимістично дивлюся на телеринок Львова. Ми себе націлюємо конкурувати з новинами центральних телеканалів, а не львівських. Ми маємо рекламодавця, а отже, фінансування, яке ми собі заробили своєю роботою. Нам легше, адже ТРК „Люкс” є холдингом, куди входить мережа радіостанцій, канал „24” і рекламна компанія. Але справа не в фінансуванні, а в кадрах. Я викладаю на факультеті і можу з сумом сказати, що лише 5% студентів хочуть працювати в журналістиці. На факультеті немає відповідної техніки, тож я не можу навчити студентів монтувати та працювати в кадрі. Це окрема тема, але треба визнати й те, що регіональні канали можуть конкурувати хіба що інформаційним продуктом. Жоден регіональний телеканал фінансово не спроможний виготовити якісне ток-шоу чи закупити якісний фільм. Ми не можемо конкурувати з Осадчею чи Шустером. Такі прикрі реалії”, - каже Парасковія Дворянин.

А тепер – по суті

Усе частіше у Львові лунають скарги, що немає де почитати добротну аналітику та авторську публіцистику. Львівська журналістика сіріє. Інколи одноманітність преси (ідентичні теми й навіть їй коментатори) межує з професійною імпотентністю резонансно вистрелити глибиною розробки теми. Львівська журналістика, яка дала країні Кривенка, Гонгадзе, Княжицького, Цеголка та ін., стає безособистісним ремеслом. Усе, на чому базується класична школа обєктивної журналістики, на львівській практиці вироджується у дзеркальне відтворення дійсності без найменших амбіцій побачити в довколишніх процесах глибину і підводну частину. Можливо, тому громадську думку здатні розворушити хіба що субєктивні публіцистичні випади (Микола Савельєв із „Ратуші” чи Гулик із „Суботньої пошти”), або ж персонал-орієнтовані сайти (Zaxid.net та „Вголос”).

Сучасна львівська школа журналістики подекуди межує з бібліографією – просте архівування фактів. Основним ремеслом львівських журналістів стало відсторонено переповідати зміст заяв, зроблених на прес-конференціях. Редакторам фінансово вигідніше мати в штаті не Журналістів, а виконавців функцій. Основна конкуренція відбувається здебільшого за екслюзивний коментар до тієї ж самої теми, про яку пишуть усі. Чи треба на це гаяти 5 років навчання в університеті – виникає питання. Іноді у Львові преміюють репортерів, які зуміють видерти ексклюзивний коментар у того, хто щойно давав прес-конференцію і хто повторить іншими словами все те, що сказав усім журналістам. У галузевому журналі «Медіакритика» це явище здобуло метафоричну дефініцію „диктофонне мислення».

Загалом львівська журналістика, яка вирощує кадри для національної, відображає системну недугу – редукцію журналістики до банального новинарного репортерства. Останнє десятиріччя львівська журналістика виразно засвідчує симпатії до тактичних, локальних тем-одноденок. Пролиставши підшивки видань, які гордо несуть прапор лідерів ринку і які формують його обличчя, навряд чи знайдете бодай один добряче зрежисований редакціями „серіал”. А всі „довбання” деякими виданнями якоїсь обраної теми (як правило, конюнктурної і такої, що напряму не зачіпає читачів) більше скидаються або на механічне відробляння завдань власника, або на невмінння розкрутити тему повномасштабно і зусебіч.

Плавання без супротиву в інформаційному потоці та ковзання по поверхні – ось головна характеристика нинішньої львівської журналістики. Плюс – стилістично опрацьована констатація фактів.

Стати штиком власника

Відживає себе й громадянська іпостась львівської журналістики. Саме опозиційність тримала на плаву медіа-світ Львова при Кучмі. Після Помаранчевої революції зникло оте щемливе відчуття, що львівська журналістика − єдиний острівець свободи слова на всю країну. Відсутність жучків на редакційних телефонах і відчуття героїчної боротьби дезмотивувала львівську журналістику. Коли свобода слова перемогла, медіа мали б прагнути до суто професійних стандартів. Але не сталося.

Видання почали панічно шукати себе в умовах повної демократії, що дорівнює цинічному ринкові. До преси почали підходити не як до місійної справи, а як до звичайного бізнесу. Майже як до лотка на базарі, доцільність якого визначає лише кошторис. Найкрасномовніший приклад – ліквідація легендарної газети „Поступ”. Щойно газета місійно зреалізувала ціль Андрія Садового стати мером – як одразу ж зникла. Тепер саме сухим розрахунком пояснюють перебої з зарплатами. В умовах куцого рекламного ринку і фіскальної політики держави ринкузакриття газет чи розрахунку зіграв погани й жарт із медіа Львова.

Львівська журналістика за останній час пережила кілька втрат. Із ринку зійшов єдиний жовтий тижневик „Аргумент-газета” та єдиний аналітичний тижневик „Аргумент Влада” (належали середовищу екс-нафтогазівця Юрія Бойка). Попрощалася з читачами газета нардепа-регіонала Петра Писарчука „Україна і час”. Зявився і зник тижневик „Нова доба”. Немає „Молодої Галичини” екс-митника Тараса Козака. Олігарх Петро Димінський заморозив „За вільну Україну”. Кошторис перемагає місію, а економічні реаліїі за вікном не вселяють оптимізму.

Львівська журналістика глибоко травмована зневажливим ставленням до себе з боку власників. Журналісти готові за 300-400 доларів стати штиком свого власника не від безпринципоності, а від життя. Хто б не був власником газети (акціонерне товариство, нафтовий магнат, благодійник чи депутат), як би він не прикривався вивісками, що його газета - це насамперед бізнес-проект, а не інструмент впливу та агітації  це нахабне лукавство, якщо не сказати гірше. Кожному власнику потрібні дві речі: гроші і пропаганда. Бо навіщо тоді своя газета??? Відчуваєте, як це млосно звучить: СВОЯ газета! Маючи СВОЮ газету і не підганяти її позицію під свої інтереси  це бути або наївним ідеалістом, або безкорисливим меценатом.

Сучасні власники газет ще жорсткіше контролюють свій продукт, аніж колись ЦК партії. За нейтральне (навіть не кажу правдиве) висвітлення потрібних власникові тем можеш готуватися до штрафу. Так є і так буде. Бо лишень заможна преса може бути вільною. Україні це не загрожує, поки друкарні ставлять необгрунтовано високі ціни на папір і послуги, а держава фіскально заганяє бізнес (газетний також) у тінь. Тому єдиний вихід  бігти під чиєсь крило і придумувати такі стандарти майстерності, аби свою заангажованість прикривати. Або ж терпіти. І намагатися з усіх сил підтримувати міф про львівську школу журналістику не у Львові.

І все-таки, вона існує...

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 5575
delete
Остап Дроздов
Остап Дроздов, Львов, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +5
Всего комментариев: 6, Всего рецензий: 1
Читайте также

Радикальная партия подтвердила готовность вступить в коалициюРадикальная партия подтвердила готовность вступить в коалицию

Радикальная партия подтверждает готовность войти в коалицию демократических сил. Соответствующее заявление сделал ее лидер Олег Ляшко. «Но мы н ...

В ОБСЕ обвиняют российские СМИ в некорректности и заявляют об отсутствии доказательств торговли органами на востоке УкраиныВ ОБСЕ обвиняют российские СМИ в некорректности и заявляют об отсутствии доказательств торговли органами на востоке Украины

В ОБСЕ обвиняют российские средства массовой информации в искажении слов своего представителя и отмечают, что не располагают доказательствами извлечен ...

Прокуратура предъявила обвинения "премьеру" так называемой "ЛНР"Прокуратура предъявила обвинения "премьеру" так называемой "ЛНР"

Так называемого «премьер-министра» самопровозглашенной «Луганской народной республики» Игоря Плотницкого (на фото) и его сорат ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

18:34 29/09/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Марія Солтис Кузнецовск
Ще в юнацькі роки читала "Експрес". Потім він почав писати щось не зрозуміле і подорожчав. Та й я поїхала вчитися.
Одного мого знайомого журналіста, що навчався у Львові, бачила кілька місяців назад на "Інтері", а інша журналістка працює помічником юриста.

Комментарии

Рекомендує цей матеріал
15:40 29/09/08
Рекомендує цей матеріал
15:41 29/09/08
Oleksa Livinsky Мукачево
Рекомендує цей матеріал
Чому? Грамотно, стильно. Може трохи забагато (відповідно до стилю львівської журналістики - сам звідти, знаю :) )
20:37 29/09/08
Рекомендує цей матеріал
Чому? Рекомкндую, бо це гірка правда. Я вже давно не виписую львівських газет. Та й не шлю до них свої дописи. Вони дійсно, давно вже віддано прислужують своїм панам-господарям.Та й справжніх талановитих журналістов можна по пальцям перелічити.Та не буду, щоб образити прекрасних журналістів. Я ж особисто не пропускаю ні однієї публікації Сашка Ковальчука у "Вголос". Жаль, що він більше ніде не публікується.
21:37 29/09/08
Рекомендує цей матеріал.
15:39 05/08/10

Live

7 мин. назад

Ирина БИРИНА комментирует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

9 мин. назад

Янаш Законец комментирует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

12 мин. назад

ИванДОР рекомендует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

15 мин. назад

Капелька комментирует материал Внутри огня

20 мин. назад

Cristi Neo комментирует материал Притча о Хранителе Времени

23 мин. назад

Ирина БИРИНА пишет рецензию на публикацию ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

24 мин. назад

Люси Крофт комментирует материал Хазяїне! Зима наближається...

24 мин. назад

Ирина БИРИНА рекомендует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

26 мин. назад

Люси Крофт рекомендует материал Хазяїне! Зима наближається...

27 мин. назад

Larekka комментирует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

31 мин. назад

Петро Осипенко комментирует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

32 мин. назад

Cristi Neo комментирует материал Притча о Хранителе Времени

35 мин. назад

Петро Осипенко комментирует материал Зробіть з лугандона людину

35 мин. назад

Юрий Ермоленко комментирует материал Жизнь - это страх ?

36 мин. назад

Родослав Корченюк комментирует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

37 мин. назад

Люси Крофт комментирует материал Притча о Хранителе Времени

37 мин. назад

Петро Осипенко комментирует материал Від “замордованого”
колегами... (жарт)

38 мин. назад

Люси Крофт рекомендует материал Поганки

38 мин. назад

Ирина Власенко рекомендует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

39 мин. назад

Cristi Neo комментирует материал Притча о Хранителе Времени

39 мин. назад

Петро Осипенко комментирует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

39 мин. назад

Янаш Законец комментирует материал ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?

39 мин. назад

Ирина Власенко пишет рецензию на публикацию ЧТО «СОТВОРИЛИ» УКРАИНЦЫ, ГРАЖДАНИН?