В селі Мацківці, що на Лубенщині, багато місцевих відмінностей. Обдарування, наприклад, відбувається за допомогою трилітрової скляної банки. Пояснюється це так: «Якщо дарують по десятці, то по сто грам … і розійшлись, а якщо більше – то будем гулять!».

Весільний поїзд заїздить до Мгарського спасо-преображенського монастиря, до монумента загиблих воїнів, робить зупинку на мосту. Монастир – це просто райський куточок. Тиша, спокій і благодать оповивають кожного, хто вступив на його територію. Доглянуті сади і квітники вражають.

На мосту відбувається змагання між молодим і молодою за першість. Кожен з них намагається щонайшвидше прив’язати до парапету моста відповідно голубу або червону стрічечку. Тут же розпивається пляшка шампанського. Засмучує купа битого посуду та одноразових стаканчиків…

В селі не тільки зберігають старі обряди, але й творять нові. У величному палаці культури з надписом на фронтоні «50 років великого жовтня» місцевою владою влаштовується театралізоване дійство на яке сходиться все село. Шкода,що це величне дійство перемежовується московською попсою.

Музичні традиції Полтавщини давні і багаті. Проте найбільший занепад їх припадає на період незалежності України. Музична школа , за свідченням її вчителя, не виконує свого призначення і не поповнює ряди місцевих музик, які виконують етнічну музику. Таку музику йому приходиться грати на баяні з дідом скрипалем.

На весілля були запрошені київські музики «Буття»(www.buttia.kiev.ua). Керівник гурту згадує випадок у фолькльорній експедиції. Для відтворення звучання двох скрипок, прийшлось везти діда скрипаля, який грав «повторку», в інше полтавське село до діда, що грав «першу скрипку» за 40 км.

На весіллі стався кумедний випадок. Поїзд молодого відправився до молодої і…забули музик. Думаю, це не випадково. Автентична музика на деяких сучасних весіллях це екзотика, музичний фон, прикольне доповнення. Втрачена на селі культура українського побутового танцю – основної весільної забави.

В Києві ситуація краща. Щосуботи та щонеділі переважно люди старшого віку під егідою ансамблю «Дружба» збираються на Майдані Незалежності і танцюють під гармошку та бубен від дев’ятнадцятої години і до упору. Проводяться такі танці і в Гідропарку. Три роки тому автентичними колективами «Божичі» і «Буття» започатковано школу танців для молоді при музеї Івана Гончара (щоп’ятниці о вісімнадцятій).

Інший головний атрибут українського весілля – ритуальні дівочі співи. Їх на даному весіллі виконували дві бабці, яким за вісімдесят. Чудові співи. Проте хочеться буквально кричати до місцевих незаміжніх дівчат. Це ж ваш обов’язок співати подружці , яка виходить заміж весільних пісень. Чому ж не перейняли у бабок цю чудову традицію, яка тане на очах. Поспішайте! Запишіть ці перлинки, розучіть і відтворіть цю тисячолітню магію, не дайте загинути.