Ольга Мелень у Дунайському біосферному заповіднику

У 2003 р. Ольга стала відомою на весь світ, коли стала на захист Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ). Тоді Україна, порушуючи ряд міжнародних конвенцій та взяті на себе зобов’язання, почала будівництво судноплавного каналу «Дунай – Чорне море» через гирло Бистре. Чиновники обґрунтовували будівництво надприбутками мало не до $50 млн. у рік, а Ольга переконувала, що канал не лише незаконний, але й економічно нерентабельний.

2006 р. її правоту підтвердило КРУ, фактично заявивши про розбазарювання 71 млн. грн. при будівництві каналу. У листопаді 2007 р. 4-річна судова тяганина завершилася у Верховному Суді, який повернув ДБЗ державний акт на його ж землі (незаконно скасований одеськими судами для спорудження каналу), а в червні 2008 р. проти України були застосовані міжнародні санкції у формі попередження за порушення норм Орхуської конвенції (про доступ до інформації, участь громадськості та доступ до правосуддя з екологічних питань).

«24»: Які можуть бути максимальні санкції за її порушення?

Ольга Мелень: Призупинення прав по конвенції. Тобто представник держави може їздити на зустрічі, але не братиме участі у дискусії, не голосуватиме і т.п. Але ми не повинні цього допустити, бо це великий великий удар по іміджу держави і може їй дати підстави приховувати екологічну інформацію.

Чи є, до речі, вона в нас повністю відкритою?

Думаю, ні. Коли громадянин звертається до підприємства щодо його впливу на навколишнє середовище, то йому нічого не скажуть, аргументуючи, що це – втручання в господарську діяльність. Підприємства посилаються на комерційну таємницю, конфіденційну інформацію, інтелектуальну власність тощо.

Легше отримати інформацію від державного органу, коли йому або надає її підприємство, або держава якимось чином змушує його це зробити. Ще є проблема з оповіщенням населення про надзвичайні ситуації. Ми це побачили на прикладі аварії в Ожидові: ніхто нічого не знав, населення не знало, що сталося і як діяти. Їх усіх лишили, голова сільради втік, священик втік. У такому випадку система не працює, її необхідно вдосконалювати: підвищувати штрафи про ненадання екологічної інформацію, створювати систему незалежного громадського моніторингу. Біля кожного промислового підприємства має висіти табло, де вказувалися б дані по викидам і екологічній ситуації.

Затоплені землі, куплені дослідження

Зараз у зв’язку з розширенням Ташлицької ГАЕС частково знищується Гранітно-степове Побужжя, у Криму чи кожен поважний бізнесмен та чиновник мають хатинки у заповідниках. Як з цим боротися?

Дійсно, останнім часом пішов сильний наступ на заповідні об’єкти. Ми, до речі, зайнялися справою ДБЗ, щоб попередити ці речі. На створення заповідника були виділені великі гроші (наприклад, Світовий банк у 1998 р. надав грант у розмірі $1,5 млн. на створення заповідника та оснащення його технікою). Проте уряд вирішив цінні об’єкти знищити і дозволити там господарську діяльністю несумісну із статусом цього об’єкту.

Відносно Гранітно-степового Побужжя в нас тривають судові процеси, деякі і досі розглядаються у судах вищих інстанцій (два в Вищому адміністративному суді в Києві). На останніх громадських слуханнях по добудові Ташлицької ГАЕС йшли серйозні дебати, але, на жаль, одна сторона не чує іншу. Машина запущена: витрачені мільярди гривень, тому я, якщо чесно, дуже мало маю надій на успіх. Уже затопили 27,72 га, куплені всі дослідження про те, що серйозного впливу на довкілля не буде.

Взагалі, по дрібнішим справам легше отримати позитивне рішення. Суддя, розуміючи, що в справу вже вкладені мільярди державних гривень, просто не наважиться прийняти рішення на користь природоохоронців.

У нас пріоритет – економіка. І коли треба вибирати між економікою та екологією, вибір падає на економіку. У даному випадку ставиться питання лише про те, що державі треба електроенергію. А проблема відходів, забруднення води, знищення цінних видів флори та фауни і здоров’я людей ігнорується.

Розумієте, наприклад, забудова парків і скверів – екологічне питання лише частково. Основне порушення (через ущільнення забудови) – норм освітлення, протипожежних норм, правил забудови, взагалі генплану.

Як на мене, тут більше порушення права власності місцевого населення на об’єкти комунальної власності. Тому що коли надається земельна ділянка органу місцевого самоврядування із земель комунальної власності, то це має робитися в його (населення) інтересах. Інакше відбувається порушення права власності. Це є підставою для вимоги скасувати таке рішення, адже кожен член територіальної громади має якийсь клаптик цієї земельної ділянки. Тобто має право власності і право голосу в розпорядженні цією земельною ділянкою.

Яким чином я можу захистити це своє право власності?

Звернутися до органів місцевого самоврядування, СЕС, управління екології, пожежної служби. Якщо є порушення – треба звертатися у прокуратуру, щоб вона видала приписи про припинення будівництва чи опротестувала спірні незаконні рішення. Не допомагає – подавати до суду. Якщо питання серйозніше – скаржитися до міжнародних організацій, так як свій імідж на міжнародній Ірені ще для нашої держави важливий.

Багато звертаються громадян до вашої організації?

У місяць ми надаємо 35-40 консультацій громадянам, ведемо 40 справ, пов’язаних з порушенням екологічних прав громадян, деякі з яких вже протягом 8-9 років. Багато людей звертається тільки тоді, коли вже, як-то кажуть, припікає. Але більш реально позитивно вирішити проблему на ранньому етапі прийняття рішень, бо коли розпочалося будівництво, то вже ніхто його не зупинить та не знесе самовільно збудовану будівлю.

Альтернативне паливо по-миколаївськи

Який відсоток виграних справ?

65-70%.

Фото з особистого архіву Ольги Мелень

Вісім років ми ведемо справу «хутір Вільшина» (Львівська область).Вона пов’язана з тим, що люди з цього присілку живуть біля збагачувальної фабрики і шахти, величезного терикону довжиною декілька кілометрів, де складуються висотою більш ніж 400 метрів відходи збагачення вугілля. У Вільшині немає централізованого водопостачання, а вода з криниць помаранчевого кольору. Ґрунти забруднені, повітря забруднене, вода забруднена, йде шумове забруднення. Ми боремося, щоб селянам постійно підвозили питну чисту воду, а також щоб відселили. Один позов про відшкодування моральної шкоди (80 тис. грн.) за проживання мешканців в таких тяжких умовах виграли.

Недавно подали два позови про бездіяльність з питань зміни клімату проти Мінприроди. Україна ж нічого не робить для подолання негативних наслідків цього процесу, вона тільки готова отримувати кошти за продаж вільних квот. Зменшувати викиди парникових газів ніхто не збирається.

Чому нас це так цікавить? Зараз багато підприємств для зменшення своїх економічних витрат переходять на так зване альтернативне паливо. Наприклад, цементний завод у Миколаєві працював на газі, а через те, що він дорожчає, збільшуються обсяги виробництва цементу, керівництво вирішило перейти на «альтернативне паливо» – спалювання відходів. Це шини, пластмаси, усе підряд. А те, що буде від того викидатися у повітря, і як там люди мають жити, вони не подумали.

Громадські організації часто звинувачують у ґрантоїдстві, ви, мовляв, свідомо нагнітаєте обстановку, щоб отримати кошти. Що скажете?

Так, ми живемо за гранти. Ми пишемо проект, подаємо його донорам, і донори вирішують, чи варто його фінансувати. Наприклад, коли ми звертаємось до донорів, то кажемо, що протягом року будемо безкоштовно консультувати громадян, вести природоохоронні справи. Якщо донора зацікавила така діяльність, він дає гроші на зарплати і поточні витрати. Він не захоче підставлятися чи кидати гроші на вітер, та й дає їх лише тим організаціям, яким довіряє.

Зі скороченнями опубліковано в "Газеті 24".