Невже після чергових виборів Гія вкотре став нікому не потрібний?

 І не дарма слово "на честь" тут вжито в лапках, бо знаєте, шановні добродії, представники, як ви любите називати себе, "політичної та економічної еліти", це справжня ганьба – от так от "відмазатися" від тих, хто прагнув увіковічити ім’я Георгія, як тому належить. Як належить тому внеску, який вніс своєю загибеллю журналіст в розвиток української державності.

Так, можливо, хтось зауважить, що дехто перебільшує його роль в новій українській історії. Але давайте об’єктивно підкреслимо той факт, що сама історія і самі політики зробили з нього мученика. І цього ніхто заперечувати не стане. Не стане заперечувати й того, що прізвище Гонгадзе багатьох українських політиків забрало із собою в могилу.

Дивився нещодавно "Помаранчеве небо", знаєте, це така сама ганьба, що й історія з перейменуванням. А "народні актори", які нібито приймали участь у його створенні, здається, взагалі не були на тій революції. Але я не про це, в усьому фільмі є все ж таки одна нормальна річ. Епізод із покладанням квітів і пафосними, але влучним словами на кшталт "ця людина своєю смертю дала Україні шанс на демократію".

І я тоді згадав зимову вулицю Банкову, тамтешнє наметове містечко, в якому я на відміну від сценаристів чи акторів "Помаранчевого неба" провів усі 18 днів революції із друзями зі свого універу. Згадав і табличку, замість «вулиця Банкова» там було написано «вулиця Георгія Гонгадзе», і ще раз переконався в тому, що цьому імені й прізвищу справжнє місце тут, під адміністрацією-секретаріатом, чи як там ще назвуть цю установу. Це було б справедливо, по-справжньому справедливо.

А поки що на задвірках-околицях міста так "промовисто" по сусідству знаходяться дві вулиці. Двох, без сумніву, вбитих режимом людей. Колишня вулиця Індустріальна – перейменована тепер "на честь" Вадима Гетьмана, надії на нормальну цивілізовану ринкову економіку, і хто не забув людини, яка дала дорогу у велику політику Віктору Ющенку. І колишня вулиця Машинобудівна названа тепер на честь Георгія Гонгадзе, надії на справжню, вільну, не плазуючу перед владою чи олігархами журналістикою. А що політики? Політики мовчать...

Мовчить навіть Олександр Мороз, чомусь немає обурення, немає публічних заяв про неприпустимість такого безвідповідального ставлення до уже історичної постаті. Усі зараз, видно, зайняті розподілом портфелів, коаліційною метушнею. А от щоб принаймні попіклуватися про нормальне достойне увіковічення Гії, то зараз, певно, просто немає кому, навіть голові СПУ. Який так переконливо у кінострічці покладав разом зі своїм онуком квіти до могили Георгія Гонгадзе. І це була б реальна, справжня політика, щоб хоч щось в цій країні мало належне визнання.

А не так, що коли були вибори, то Мельниченко разом із Рудьковським казали, що у Литвина й Кучми руки по лікоть в крові Георгія. І рейтинги "МИ" стрімко котилися донизу. А коли вибори пройшли, то й прізвище Гонгадзе уже, виходить, нікому не потрібне.

Наперед хочеться перепросити у Олександра Мороза за критику. Все розумію, він зараз в лікарні, бореться з хворобою і, можливо, просто не має фізичної змоги сказати щось на зразок – "ми обурені цим фактом і будемо домагатися перегляду питання щодо вулиці Гонгадзе!". "Більше того, – міг би сказати він, – ми будемо домагатися встановлення у Києві пам’ятника Георгію, й ті, хто стояв на майдані, я думаю, нас підтримають". І не тільки сказав би це, але й підтвердив сказане його конкретним втіленням у життя.

От тоді я б повірив би, що українська політика – це не кіно, де кожен грає власну роль. І є в цій політиці місце хоча б якійсь елементарній послідовності, а не прагненню використати всіх і все, як зараз кажуть політологи, у вузько-партійних інтересах.