О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Проза  21 мая 2008 22:53:31

ЧАША

 

ЧАША(початок)

 

***

Вітер розгорнув книгу і почав гратися її сторінками, аж поки не зупинився на перших рядках третього розділу.

 

Де є початок, де кінець

Вам скаже мабуть і дитина,

Де золота є середина

Не кожен визначить мудрець.

 

Ніщо початком є всього,

Кінець – то все вже означає

Лиш середина „є” і „має”

Вона життя й лиш мить його.

 

Хто хоче відповідь знайти,

В серці чиїм вогонь палає,

Той знайде її і спізнає

Та має довгий шлях пройти.

 

Максим закрив книгу.

Із моря віяв прохолодний вітерець, зеленувато-сині хвилі одна за одною накочувалися на берег, перемішуючи пісок і гальку. Разом з ними на серце накочувався смуток, а тому, після позавчорашньої сварки із Світланою, Максим вже не радів ані морю, ані сонцю.

Сварка була якоюсь дивною і нелогічною. Вони вже досить давно зустрічалися і добре знали одне одного. Світлана була юристом, двоюрідною сестрою колишнього сусіда по кімнаті Максима у гуртожитку, який уже закінчив навчання і зараз проходив інтернатуру. Власне і познайомилися вони на якійсь спільній вечірці.

Того дня, коли хлопець знайшов книгу, яку зараз тримав у руках, Світлана прийшла витягти його у кіно. Побачивши, як Максим щось захоплено читає, вона без тіні здивування, обнявши його, сказала:

- Слухай, Макс, поки ти тут читаєш у чотирьох стінах, на вулиці така чудова погода...

- Тут я з тобою, Свєтік, цілком і повністю погоджуюся.

Світлана відійшла до вікна, замріяно подивилася на вулицю і зітхнула.

- Послухай, ну, я, дійсно, повинен це прочитати і не можу сходити з тобою сьогодні у кіно. Давай завтра?

- Завтра - понеділок, - робота, а післязавтра вівторок і знову якісь турботи, а там відпрацювання, стажування, - голос Світлани задзвенів на вищих нотах.

- Ну, давай через тиждень?

- Як завжди, Макс, наступного разу.

- Але ж бажання людини не можуть завжди співпадати з її можливостями, - намагався філософськи зауважити Максим.

- Так-так, останнім часом мої бажання не співпадають із твоїми, - зовсім не філософськи обірвала його Світлана. - Залишайся із своєю книжкою, а я і сама сходжу в кіно.

Вона вибігла із кімнати, грюкнувши дверима. Максим хотів її наздогнати але у холі комендант гуртожитку зупинила хлопця, повідомивши, що йому телефонує шеф з інституту.

- Свєт, чекай ...

- Бувай, - сказала Світлана і вибігла на вулицю.

„Що за день?” – подумав Максим і взяв слухавку з рук комендантші.

- Дякую Ніно Григорівно... Алло, Станіславе Станіславич?

 

Максим зітхнув, проганяючи неприємні спогади. Він приїхав на узбережжя дві години тому і чекав на автобус у селище „Гірське”. Зараз, мружачись від сонця, юнак дивився на дійство, що тим часом відбувалося біля скелі, неподалік від берега.

Хлопець підвівся. Зібрав свої речі до рюкзака та рушив до скелі, що чимось нагадувала вовка, який виє, задерши свою пащу.

Неподалік скелі прилаштувався мікроавтобус. На її вершині кріпили страховку, а внизу троє чоловіків вдягали спорядження. „Ведучий” дійства у гучномовець вже оголошував суть усього, що відбувається.

- Пані та панове, гості сонячного узбережжя! - урочисто почав він. - Зараз троє відважних молодих людей спробують підкорити вершину цієї скелі, і той з них, хто першим підніме прапор України, який там закріпили мої помічники, стане переможцем. Усіх охочих перевірити спорядження нашого спонсора та свої нерви прошу підходити до мене. Незабутні відчуття, маса адреналіну усього за 50 гривень! Переможцю гроші повертаємо!

Незважаючи на велику кількість глядачів, які стояли під скелею, охочих дертися на саму її верхівку не було.

- А поки ви вагаєтесь, наші хоробрі хлопці із асоціації альпіністів „Авангард”, позмагаються між собою і покажуть, що із спорядженням фірми „Екстрім спорт” залізти на цю скелю можна просто граючись.

- Тож, ви готові, хлопці? – як годиться у подібних заходах, запитав ведучий. Альпіністи під’єднали карабіни страховки до спорядження і підійшли на відстань витягнутої руки до скелі.

- Тоді на старт, увага ... – ведучий підняв руку, - марш!!!

Троє спортсменів стрибнули на скелю і, міцно вчепившись у неї руками, швидко полізли вгору. Ось вже піднялися метрів на сім. Першим ліз загорілий чолов’яга із бородою років сорока. Він випереджав опонентів майже на корпус. Конкурентам було років на десять менше. „Хлопцями” вони залишалися, мабуть, у душі.

Несподівано з-під рук альпініста, який підіймався по центр, просто обсипалося каміння і він повис на страхувальному тросі. Потім повільно почав спускатися вниз. Тим часом двоє інших авангардистів за ці півхвилини, протягом яких товариш спускався, дісталися „вовчої” шиї. Один з них почав підйом під кутом градусів п’ятнадцять. Але йому також не пощастило: спочатку зірвалися ноги, а потім, коли він почав розхитуватися, намагаючись знову зачепитися за скелю, посипалося каміння з-попід рук. Як і попередник, він повис над пляжем, вже на висоті близько шістнадцяти метрів.

Із трьох альпіністів залишився один. Він досяг середини „вовчої пащі”. Але сьогодні певно був не день цих досвідчених „хлопців”. У якусь мить спортсмен вже заніс руку, щоб схопитися за виступ вгорі, проте одночасно з-під ніг у нього вислизнув камінь, а той, за який він тримався, не витримав ваги тіла чолов’яги і відколовся. Разом вони полетіли у натовп. Чолов’ягу втримала страховка, а камінь упав у пісок недалеко від перших рядів. Альпініст спустився на тросі вниз. У його очах ще світилося видіння близької перемоги і, одночасно, проглядало розчарування.

Люди під кам’яним монолітом потроху почали втрачати цікавість до видовища, скеля враз стала для них чимось недосяжним. Максим, який теж стояв у натовпі, – із рюкзаком на плечах, кедами у руці, зробив кілька кроків у напрямку непідкореного „вовка”. Альпіністи якраз від’єднували карабіни й знімали спорядження для "охочих". Усі подивилися на Максима.

- Ну, сміливіше, юначе, наше спорядження витримає і Вас, – весело почав ведучий дійства.

Хлопець не звернув на його заклик ніякої уваги. Його погляд був зосередженим, він шукав зручні виступи для підйому. Без поспіху поблизу скелі поклав рюкзак, зверху кинув рушник, а поряд поставив кеди. Потім підійшов до скелі і, підстрибнувши, ухопився за найближчий виступ. У публіки від подиву повідвисали щелепи. Максим вже був метри на три над пляжем, коли почув вигуки:

- Та він же ненормальний!

- Зделайте же хоть что-н’будь - зойкнув жіночий голос із московським акцентом.

- Злізай, чуєш, дурню, ти ж розіб’єшся, - у гучномовець розпачливо волав голос ведучого.

Із приводу власної нормальності і ненормальності Максим міг би зараз пофілософствувати.

„Адже, що таке норма? Аспект перший: норма - всього-на-всього поняття, за допомогою якого, в першу чергу лікарі, встановлювали межі змін параметрів стану людського організму та його психіки. Ці граничні стани визначали емпірично так, щоб дані параметри змінювалися саме не виходячи за них у переважної більшості людей протягом переважної частини часу їх існування. Проте, насправді, фізіологічні та психічні характеристики, навіть у „найнормальнішої” людини, можуть значно відхилятися від загальноприйнятого еталону у певні періоди життя, чи у певних ситуаціях, що, в принципі, є такою ж нормою, як і знаходження їх у обмежуючих рамках більшу частину часу. Звідси, усіх можна, так само адекватно, називати або нормальними, або – ненормальними. Ось...Тож даний термін давно потрібно було б замінити якимось більш відповідним та ємнісним. А то – „ненормальний”...

Аспект другий (витікає з першого): норма – це середньостатистичний homo sapiens, який нічим не вирізняється з-поміж таких як він. У нього все – як у всіх, - не краще і не гірше. Чи були тоді Наполеон, Паганіні, Ейнштейн нормальними? Звичайно ні, вони не вписуються у ці рамки, вони – ненормальні особистості на відміну від цілком нормальної сірої маси їх сучасників. Хоча, загалом, будь-яка нормальна людина також особистість, яка просто сама себе тримає у клітці суспільних забобонів, що звуться нормою. А от чи жити в клітці (причому зовсім не золотій), кожен обирає сам...”

Проте зараз хлопцю було не до філософії. Він не був альпіністом і навіть ніколи не піднімався вище чотириметрової стіни одного карпатського замку. Щоправда своїм плюсом він вважав те, що любив у дитинстві лазити по деревах. Як не дивно, Максим, як і будь-яка „нормальна” людина, боявся висоти, а точніше – дивитися згори вниз у прірву. А от лізти вгору, скажімо на скелю, йому було зовсім не страшно. Шосте чуття підказувало, що так потрібно, і що все буде гаразд.

Кам’яний моноліт виявився досить крихким, але мав багато зручних виступів і заглибин. Максим піднімався над пляжем усе вище й вище. Він чув якісь вигуки знизу, проте вже не сприймав їх - був зосередженим, зважував кожен свій рух, навіть незвично для самого себе щільно притискався до скелі, а тому дертися вгору було важкувато.

Час для відчайдуха ніби зупинився, а серце радісно калатало в грудях. Йому одразу згадалася лекція одного професора, який розповідав, що клітини серця в екстремальних умовах здатні виробляти ендорфіни - медіатори задоволення. Саме тому усі „екстремали” отримують неймовірне задоволення від стрибків з парашутом, альпінізму, серфінгу...

„Ох, ця медицина і наука, як завжди невчасно” – подумав майбутній лікар, поглянувши вгору на кам’яний виступ голови скелі-„вовка”, що наближалася. Цього року юнак перейшов на п’ятий курс медуніверситету.

Почався найважчий підйом – вгору під кутом. „Цікаво, як він називається в альпінізмі?” – промайнула думка. Максиму ніколи ще не доводилося їх долати, але він знав, ні, швидше відчував, що може. „Інакше хіба я поліз би?” – запевняв голос свідомості. На небезпечній ділянці хлопчина сповільнив темп, ретельніше перевіряючи кожен виступ на надійність. Ліз студент босоніж і жоден найавторитетніший спеціаліст не переконав би його зараз, що є більш зручний спосіб підйому.

Ось Максим, вже досить втомлений, досягнув носа „вовчої морди”. Внизу панувала напружена тиша – усі чекали розв’язки. Ще кілька вправних рухів і відважний хлопець підтягнувся за виступ, сперся на лікті й, перекинувши ліву ногу через край, знесилений, більш психологічно, ніж фізично, завалився на верхівку скелі. Потім, відповз звідти на кілька метрів і почав ставати на ноги. Вони вперто не слухалися господаря й навпаки намагалися присісти, особливо коли той глянув униз. У цю мить Максима ніби хтось потягнув у прірву. Поспішно відвівши погляд, він розвернувся, повільно підійшов до прапора. Піднявши його над собою обома руками, кілька разів помахав. Знизу почулися схвальні вигуки, свист, хтось зааплодував ...

Вниз хлопець спустився пологою стороною скелі. До нього майже одразу підскочив один з альпіністів.

- Ну, ти даєш, хлопче! У якому клубі виховують таких сміливців? – запитав він, поплескавши Максима по плечу.

- Взагалі... ні в якому. Я любитель.

- Але ж альпінізмом ти точно займався! Я помітив - „ручна” школа. Чи може я не правий?

- У певному сенсі ви маєте рацію, – відповів студент, щоб не розчаровувати дядька.

В цей час до Максима підскочив ведучий.

- А ось і наш герой! - радісно почав він. - Хоча він і порушив деякі умови нашої акції, але своєю сміливістю і майстерністю підкорив цю скелю й довів, що заслуговує на наш суперприз.

- Назвіться, народ повинен знати своїх героїв.

- Мене звати Максим, навчаюся на п’ятому курсі київського медуніверситету...

- Що ж Максиме, візьміть чесно виборені вами призи: альпіністське спорядження нашого спонсора фірми „Екстрім спорт”, - ведучий простяг Максиму пакет, який передав хтось із помічників, - Хоча, бачу, Вам воно, напевно, не потрібне. І оцей „Командирський” годинник, щоб, де б Ви не були, могли правильно розпоряджатися своїм часом. Годинник новий, механічний, протиударний, водонепроникний... 20 камінців, - швидко називав він характеристики суперпризу.

Ведучий дочекався, поки стихли останні овації, і запитав:

- Як почуваєте себе після такого підйому?

- Як після того, як зліз із тополі.

Після цих слів ведучий відійшов від Максима, щоб знову заохочувати публіку лізти на скелю. Але це вже було не потрібно. Осіб шість вже чекали, коли на них одягнуть спорядження.

Максим поклав свої призи в рюкзак, узяв кеди і вже хотів, було, йти, як до нього знову підійшов альпініст. Простягши візитку, він сказав:

- Мене звати Віктор. Слухай, хлопче, ти, певно, киянин, тому заходь у філіал „Авангарду”, е-е ось адреса і мій телефон. Максим узяв візитку.

- Дякую, буде час, заскочу.

- Заскоч, заскоч, - закивав Віктор. – Може, поліземо разом на Ельбрус, а там і до Евереста недалеко. Ну, бувай! - він потис юнакові руку.

- Бувайте, Вікторе.

 

***

 

Якщо шукаєш її ти

Не зупиняйся, треба йти

Здобудь її, чи завоюй

Або ж знайди чи уполюй.

 

Вона ховається від всіх,

Якщо знайти її ти зміг,

То з посмішкою на вустах

Промовиш: „ Решта то лиш прах”.

 

Мов сонце золотом горить,

І спалить враз, і воскресить,

Хто хоч колись її спізнав,

Той правди більше не шукав.

 

Шукай в морях і у лісах,

У горах, а тоді в степах

І рай, і пекло оця річ,

Для неї серце твоє – піч.

 

Максим закрив книгу.

Вона й досі видавалася йому неприродно важкою, як і тоді, в парку, коли хлопець вперше її взяв до рук. Два дні минуло з того часу, а знахідка встигла змінити його життя. Він посварився із Світланою, отримав наганяй від шефа із відпусткою за власний рахунок й опинився у Криму. Правда, майбутній лікар визнавав, що у такому стані речей були і деякі позитивні моменти. Наприклад, він поміняв „кам’яні джунглі” міста на пейзажі Кримського півострова, і, небезпідставно, сподівався знайти те, про що, особливо в дитинстві, мріє кожен, тільки-но озброївшись лопаткою або совочком.

Минула година, як юнак залишив сонячний пляж Малорєченська. Старенький „Лаз” ревів щосили й скреготав гальмами на поворотах перевалів. У автобусі стояв стійкий запах горілої гуми. Мабуть, тому водій залишив передні двері відчиненими - щоб провітрювало салон. Та, на жаль, вітру поки-що не було. Дихати було важко.

В цей час по радіо голос весело захрипів (хрипів – певно через перешкоди), починаючи чергову пісню:

„ Я піду, в далекі гори...”

- Нічого, скоро вже приїдемо, - кинув водій, ні до кого не звертаючись, просто, щоб трохи підбадьорити особливо змучених поїздкою.

З виразів облич деяких пасажирів, які вже почали „зеленіти”, Максим бачив, що вони, мабуть, „достигнуть” раніше цього „скоро”. Його теж трохи нудило. Він закрив очі і свідомо намагався задрімати уявляючи море, пляж, хвилі...

Автобус сповільнив хід, скреготнув гальмами і зупинився. Максим розплющив очі. Пасажири виходити, штовхаючись у проході салону, на зовні. У вікно було видно металевий стовпчик із табличкою. На ній білі літери на синьому фоні повідомляли: „Гірське”. Максим підвівся, взяв рюкзак і теж попрямував до виходу. У салоні ще лишилося осіб сім-вісім. Двигун „Лаза”, прогарчав щось на прощання і машина повезла людей, які лишилися, далі.

Стояла полуденна спека. Хотілося пити, та й пообідати був саме час. Неподалік студент вже побачив невеличкий ринок, де, переважно татари, продавали кавуни, дині, персики та різноманітні овочі. Тому, поквапом рушив туди. Саме селище розташувалося на рівнині. Воно було чимале і широко порозкидало свої будинки вздовж траси попід горами аж до невеликої гірської річечки, яка губилася десь нижче плато, на якому стояло Гірське...

 

(далі буде)

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 2550
delete
Олександр Швидкий
Олександр Швидкий, Киев, свободный журналист "ХайВей" 

Теги

Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +3
Всего комментариев: 7, Всего рецензий: 6
Читайте также

Кабмін ввів обмеження на суму дотаційКабмін ввів обмеження на суму дотацій

Формула розподілу дотацій агровиробникам в 2018 році буде змінена, а також буде введено обмеження на надання держпідтримки одному виробнику не більше ...

16 жовтня в АТО четверо українських військових загинули, - штаб16 жовтня в АТО четверо українських військових загинули, - штаб

16 жовтня в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на Донбасі загинули четверо українських військових. Про це повідомив прес-центр штабу АТО ...

Житомирські боксери успішно виступили на чемпіонаті УкраїниЖитомирські боксери успішно виступили на чемпіонаті України

З 02 по 08 жовтня 2017 року в м. Бердянську (Запорізька область) проходив чемпіонат України з боксу серед юнаків. ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

12:04 22/05/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Олекса Косар Чернигов
Дякую ‘smile‘
12:22 22/05/08
22:42 22/05/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Цікаво, що буде далі...
06:00 23/05/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
lavra Киев
Жду продовження. Удачі.
05:32 24/05/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Sveta Rybalko Харьков
Сподобалось, чекаю на продовження! Здається, автор дуже добре знає, про що пише, і се є правильним!
00:41 15/07/09
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
07:50 15/07/09
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление

Комментарии

Рекомендує цей матеріал
Чому? Де є початок, де кінець

Вам скаже мабуть і дитина,

Де золота є середина

Не кожен визначить мудрець.
22:43 22/05/08
Сподіваюсь далі довідатись про золоту середину... ‘smile‘
22:53 22/05/08
Слава золотій середині!
19:00 09/06/08
Рекомендует этот материал.
00:41 15/07/09
Рекомендует этот материал.
07:51 15/07/09
Дякую, Наталіє ‘smile‘
22:50 22/05/08

Live

1 час. назад

Писатель77 комментирует материал Хай місто спить

1 час. назад

Марк Львович рекомендует материал Хай місто спить

1 час. назад

Марк Львович комментирует материал Хай місто спить

1 час. назад

Марк Львович комментирует материал Хай місто спить

1 час. назад

Марк Львович комментирует материал Хай місто спить

1 час. назад

Марк Львович комментирует материал Хай місто спить

1 час. назад

Марк Львович комментирует материал Хай місто спить

6 час. назад

sheriff публикует статью Фанфурик, как средство приращения своего электората.

8 час. назад

Larisa Potapova комментирует материал Чего хотят украинские женщины

8 час. назад

Писатель77 комментирует материал Волхвы

8 час. назад

Larisa Potapova комментирует материал Чего хотят украинские женщины

8 час. назад

Larisa Potapova рекомендует материал Христианские ЧУДОТВОРЦЫ ч.2-3

8 час. назад

Larisa Potapova пишет рецензию на публикацию Христианские ЧУДОТВОРЦЫ ч.2-3

8 час. назад

Писатель77 комментирует материал Хай місто спить

8 час. назад

Nataliy Glinskay комментирует материал Розлука

8 час. назад

Володимир Олівець комментирует материал Зірка

9 час. назад

Володимир Олівець комментирует материал Червоно-чорне

9 час. назад

Cristi Neo удаляет комментарий к материалу За банку тушенки от Cristi Neo

9 час. назад

Cristi Neo удаляет комментарий к материалу За банку тушенки от Cristi Neo

9 час. назад

Cristi Neo удаляет комментарий к материалу За банку тушенки от Cristi Neo

9 час. назад

Cristi Neo удаляет комментарий к материалу За банку тушенки от Cristi Neo