Тадеуш Шевчук показує газету, присячену смерті папи Іоанна Павла ІІ

Журналіст “ХайВей” вивчав європейський досвід у Польщі 

Польща залишається практично єдиним серйозним та послідовним лобістом інтересів України у Європейському союзі. То й не дивно, адже поляки мають з українцями давні історичні зв’язки, як торгові, так і культурні. Останнім часом суттєво пожвавилися і політичні стосунки. Польські політики переконані: рано чи пізно Україна вступить до Євроунії. Але звучать ці заяви, мабуть, вже не так оптимістично як раніше.

Нещодавно українських представників мас-медіа з різних регіонів запросили прийняти участь у програмі "Журналістські майстерні", що здійснюється за підтримки фундації "Партнерство заради демократії". Ваш автор представляв декілька медійних видань, в тому числі й шанований мною “ХайВей”.

Ми мали побачити як функціонують польські ЗМІ, дізнатися що в їх роботі є спільного з нашим досвідом і які існують відмінності. Причому, головний акцент робився саме на публічних (громадських) медіа.

Мета: "Пошук істини задля об’єктивності"

Варто зазначити, що державних ЗМІ у Польщі немає. Натомість у кожному місті функціонують публічні газети, які частково фінансуються з місцевого бюджету. Це практично наші "районки". Але слід зауважити, що частка бюджетної підтримки не може перевищувати 50 %, інші гроші газета має заробити самостійно шляхом розміщення рекламних матеріалів та з роздрібного продажу. Тобто повного роздержавлення медіа, про яке говориться зараз в Україні, не відбулося. Чому? Про це розповів Тадеуш Шевчук, редактор "Газети Бешчадської". 

Бешчади – гірський район, його адміністративний центр розташований в містечку Усчшики Дольни. Воно нагадує наш Волівець – з усіх боків оточують гори, куди взимку з’їжджаються відпочиваючі, любителі катання на лижах. Найбільша відмінність від наших реалій – це асфальтові дороги найвищої якості у будь-якому напрямку. Саме з ремонту доріг почалася фінансова підтримка Європейського Союзу. Адже якщо немає нормальної комунікації, то про який подальший розвиток може йти мова? Наступний крок, який здійснюється зараз – це ремонт будівель, в першу чергу історичного та культурного значення. Якщо місцева влада зацікавлена у розвитку міста, то доволі не складно “вибити” фінанси під будь-який громадський проект.

Щодо регіональної газети, то її існування довгий час було під знаком питання. "У містечку, де мешкає всього декілька тисяч осіб, для приватної газети просто не було б шансу елементарно вижити, – розповідає Тадеуш Шевчук. – Спроби, звісно, робилися, але вже після декількох номерів, такі видання просто зникали".

Отож, "Газета Бешчадська" яка існує вже 15 років, залишається єдиним періодичним виданням у цьому регіоні. При чому, журналісти пишуть тільки про локальні події, піднімають проблеми або міста або його околиць. Тобто працюють на місцевого читача. У штаті всього двоє працівників – редактор та секретар, вони ж і журналісти. Інші дописувачі мають змогу отримати гонорари. Але вони незначні. "За сторінку машинописного тексту ми платимо символічну ціну – 6 злотих. Цього вистачить хіба що на дві пляшки пива", – посміхається пан Тадеуш. Тож газета виходить тільки скоріш завдяки ентузіазму. Зате і коштує всього два злотих. При чому друк досить якісний, кольоровий, а наклад складає 1.500 екземплярів. 

Головні засади діяльності – завжди залишатися об’єктивними та толерантними. А це важкувато робити у маленькому прикордонному регіоні. "Через ці принципи нашу газету деякі місцеві українці вважають антиукраїнською, а деякі поляки називають "бандерівською", – каже головний редактор.

"Справа у тім, що в цій місцевості у минулому не раз проливалася польська та українська кров, – розповідає Марек Цинкар, координатор програми

Журналіст "Радіо Жешув" Марек Цинкар

"Журналістських майстерень". – У роки війни тут діяла УПА, для поляків – ворожа "банда", а для українців – армія героїв. Коли Україна здобула незалежність всі події давнини миттєво згадалися: поляки почали говорити про трагічні події на Волині, українці ж з свого боку твердили про операцію "Вісла". У прикордонному Перемишлі дійшло навіть до конфліктів на національному підґрунті. Наші націоналісти вигнали українців з храму ордену кармелітів. У Львові на це миттєво відреагували ваші – група осіб під керівництвом Андрія Шкіля витирали свої ноги о польський прапор біля посольства. Цьому розбрату потрібно було поставити край. І ми, журналісти, почали висміювати ці безглузді дії з обох боків. Ми почали вивчати історичну правду, розповідати про неї нашим читачам. Дали їм зрозуміти – не буде миру і поєднання якщо ми не будемо знати істини".

Польські журналісти намагалися пояснити пересічним мешканцям, що під час війни люди вбивають один одного. Але приходить мирний час, коли потрібно шукати компроміс. Адже не можна збудувати спільного майбутнього якщо весь час жити тільки спогадами про минуле. Виявилося, що люди не звикли до правди. Потрібно було ламати ці стереотипи і журналісти опинилися між двох огнів. Але саме завдяки їм люди вчилися поважати один одного, не дивлячись на те, що робили колись їх діди.

Сьогодні на території колишньої ворожнечі товариством захисту пам’яток видається річник "Бесчади". Це історично-культурне видання, де друкуються матеріали, що стосуються історії прикордонних регіонів Польщі, Словаччини та України. З 12 виданих журналів рівно половина має на обкладинці українські пам’ятки архітектури, в основному, дерев’яні церкви. Видання абсолютно не фінансується ззовні, але публікацій не бракує. І навіть коли авторів річника іноді називають українофілами, вони тільки посміхаються. А тим часом їх місія дуже важлива та почесна – вони ламають бар’єри між нашими народами.

Кредо: "Не ходити на "вудку" з владою"

Українські журналісти відвідали також редакцію публічної газети, що розташована у місті Сянок. Це центр гміни (району), його можна порівняти із закарпатським Берегово. "Тигоднік Сяноцький" – типова наша районка. Працюють тут троє штатних журналістів, а тираж газети складає 4.000 екземплярів. Фінансується також частково за рахунок місцевого бюджету. Але як стверджують працівники це практично не впливає на зміст видання. І це також заслуга позиції польських журналістів, їх солідарності й принциповості.

Утім, редактор відділу Йоланта Зьобро розповіла, що судові позови для них не є рідкістю. І навела яскравий приклад з власного досвіду. Якось зробила матеріал про пікет, який влаштували школярі проти несправедливих на їх думку дій

Сміливі жінки. Йоланта Зьобро та Йоанна Козімор

директорки місцевої школи. Остання була дуже ображена і подала до суду на журналістку. Процес тривав два роки. Варто зазначити, що директорка була головою комісії з освітніх питань у міській адміністрації і мала значний вплив на керівництво міста. Отже, сподівалася на суворе покарання журналіста. Але суд вирішив по-іншому, не знайшовши складу злочину у надрукованому матеріалі.

Журналістка газети Йоанна Козімор навела інший приклад. Якось разом і з редактором її викликали "на килим" до бургомістра (голови району). Той тримав у руках місцеву новинку і частина тексту статті була підкреслена яскравим червоним маркером. Бургомістр намагався довести, що матеріал написаний неправильно, потрібно дати спростування щодо деяких фактів. Але журналістка відстояла право на власну думку і заявила, що готова розпочати публічну дискусію на цю тему на шпальтах газети. Пан бургомістр поміркував і визнав свою критику помилковою...

Згадав про свої відносини з владою і Марек Цинкар. Коли він працював редактором подібної публічної газети, на нього подала в суд вся без виключення міська рада. "Я опинився у досить складній ситуації, – розповідає пан Марек. – Але також не пішов на мирову, а застосував натомість своєрідний трюк. Я запросив до суду у якості свідків всіх ображених депутатів. Звісно, що більшість з них не прийшла, оскільки не хотіли марнувати час та вступати у дискусії". А проблема полягала у тому, що редактор процитував досить образливі слова голови польського сейму про те, що нібито "всіх поляків потрібно "декретинизувати" (тобто зробити з кретинів нормальних людей) . Пан Марек звернувся до читачів із запитанням: кого на їх думку потрібно "декретинизувати" у першу чергу. І читачі були майже одностайними, назвавши "кретинами" ... місцевих депутатів.

"Якщо ми правдиво висвітлюємо те, що відбувається на черговій сесії, то якась сторона завжди буде ображеною і буде висловлювати до нас свої претензії", – кажуть польські журналісти. Адже місцеві депутати вважають газету за свою власну і намагаються іноді контролювати все, що там написано. "Ми ж постійно вбиваємо їм у голову, що газету частково фінансують платники податків, а не депутати, – стверджує Йоланта Зьобро. – Тож бути у таких умовах повністю незалежним достатньо складно, журналісти мають мати ще й особисту відвагу".

З боку редакції були пропозиції повністю приватизувати газету, але влада на це не погодилася, оскільки тут вони можуть безкоштовно розміщувати свої матеріали і оголошення. Тож утримувати видання навіть дешевше, аніж сплачувати за кожну публікацію на правах реклами. "Для нас є дуже

Карикатура на стіні в редакціїї

принциповим те, що ми не тримаємо дружніх стосунків з представниками влади, – каже пані Йоланта. – Ми не водимо з ними знайомства і не ходимо на "вудку" (горілку) з депутатами". Таким є внутрішній кодекс честі кожного з працівників редакції.

Мало того, журналісти відмовляються навіть читати лекції на платній основі у інституті, що розташований поруч. Тільки з єдиною метою – аби потім не бути заангажованим при висвітленні проблем цього учбового закладу. Підтвердження цьому – свіжий випуск номеру газети, де на першій шпальті розміщено матеріал про те, як проректор відмовився від допомоги від Європейського фонду більше аніж у півмільйона злотих. На ці гроші мали відкрити при інституті центр розвитку технологічних інновацій. Журналісти провели на цю тему власне розслідування.

Звісно, аби бути об’єктивними одного тільки кодексу честі замало. Потрібно отримувати також і матеріальну винагороду за важку, але й потрібну суспільству працю. Середня зарплата у "районці" складає близько 1.500 злотих (500 доларів) – це середня зарплата в регіоні. "Отже, якби ми не любили свою роботу, тут, мабуть, і не працювали", – кажуть журналісти.