В той час, коли уся Україна була у скорботі по російському літаку, в Запорізькій області у містечку Гуляйполе проходив непересічний фестиваль присвячений 15-ій річниці Незалежності України. Метою його було відсвяткувати цю дату без звичного офіціозу, шароварщини і певних догм, а в цілковитій анархічній обстановці. За задумом організаторів на це дійство повинно було зібратись велика кількість сучасних письменників і музикантів.

Само по собі Гуляйполе є типовим східним містечком, яке радше нагадує за нашими мірками село. Проте, вибір на нього припав не випадково, адже саме тут розгортав свою діяльність найбільший анархіст „всія України” Нестор Махно. А, як уже зазначалося, основним гаслом фесту було слово анархія. Дійство ж розгорталося на місцевому стадіоні „Юність”, який став місцем паломництва для прихильників анархії.

Хоча офіціозу і не передбачалося, проте, відкриття пройшло у такому стилі. Спочатку усіх присутніх привітав місцевий голова і організатори. Потім присутніх „потішив” оркестр внутрішніх військ. А після цього уже справді почалося свято анархізму. Відомі письменники, серед яких Сергій Жадан, Юрій Покальчук та інші, „штурмували” стадіон на справжніх махновських тачанках з кулеметами. Усі з нетерпінням чекали коли ж почнуться „Гонки на тачанках”, у яких мали брати участь Юрій Луценко і Тарас Чорновіл. Проте, через певні причини, ці одіозні політики не змогли відвідати дане дійство. Накатавшись вдосталь на тачанках і відчувши себе справжніми анархістами-махновцями письменники почали читтання своїх творів. Усе це відбувалось прямо з тачанки, яку розмістили поблизу сцени і усі охочі розмістившись на землі поблизу неї могли послухати улюблених авторів. Також, у рамках фестивалю відбулась презентація книжки Віктора Савченка „Махно” і фільму „Дев’ять життів Нестора Махно”. До речі, про останній, його показували на встановленому поблизу сцени великому екрані протягом двох днів фесту, щоправда, без... звуку. Опісля ж читань свою роботу почали „малі сцени”, які відзначилися також неординарними дійствами. Доприкладу, хатою-читальнею, чи то пак наметом лірника Сашка. А потім на сцені розпочався поетичний боді-арт: письменники на тілах охочих писали уривки своїх творів. День близився до вечора і звісно ж до початку рок-концерту. Найбільшого галасу і прихильності у публіки викликав виступ львівського гурту „Мертвий півень”. Його фронтмен Місько Барбара виробляв на сцені неймовірні речі: підстрибував, качався по сцені і оголив себе до поясу. А наприкінці виступу, як справжній галичанин, отримавши від свого прихильника малиново-червоний прапор вивісив його на сцені. Шквал емоцій викликав і виступ гурту „Кому Вниз” (Київ). Хлопці добралися до Гуляй Поля лише за годину до свого виступу. Національно-патріотичні пісні рою „добили” публіку, яка вимагала ще. Але організатори сказали „баста” і почали зносити дрова на бардівську ватру. Виступами тут відзначилися Едуард Драч, знаменитий кобзар Тарас Компаніченко та інші барди.

Другий день фестивалю також був не менш цікавим. Так, відбувся конкурс „Томатний лідер нації”. На великих клаптях тканини були намальовані шаржі на Ющенка, Тимошенко, Януковича, Симоненко і Мороза. Кожен охочий міг виявити свою „любов” до будь-якого політика запустивши у нього помідором. Після своєрідного гонгу усі почали пускати в карикатури помідорами. Дісталося усім політикам, після чого ведучий резюмував, що одного томатного лідера визначити складно і перемогла дружба. Публікою покотилось розчарування. Також цього дня відбувалися „махновські читання” і катання охочих на тачанках. Відзначився цього дня і Юрій Покальчук, який презентував свій перфоменс під назвою „Хулігани”. Перед завершальну крапку вечора і фестивалю загалом мав поставити концерт, на який були запрошені такі „монстри” української сцени, як: „Вій” (Київ), „От Вінта” (Рівне), „Перкалаба” (Івано-Франківськ) та інші. А акордним звуком фесту стала бардівська ватра, яка тривала аж до самого ранку.

Окремого слова заслуговує і публіка, яка зібралася на це свято анархізму. Хоч планувалося прийняти 5-7 тисяч людей, ці показники виявились дещо скромнішими. Так, приїжджих із інших регіонів зібралося не більше двох тисяч. Основну масу становило місцеве населення, яке поводилось вкрай неадекватно до гостей. Так, неформали стали для них мавпочками в цирку, до яких вони підходили і просили сфотографуватись. А місцеві хлопаки вночі відчувши себе героями „начистили писки” декільком шанувальникам анархізму. Нехороше якось вийшло... Було б значно краще, якби організатори „винесли” фест за межі містечка.

Та й окрім цього виявилось багато прогалин. Зокрема, вийшов непорядок із програмою заходу. Деякі зазначені там люди так і не появились на Гуляй Полі. Проблемою виявилось віднайти туалети. Як зазначила моя дівчина: „Я розумію, що тут анархія. Але вона також ходить в туалет...” Тим, хто не хотів смітити на стадіоні все ж таки доводилось це робити, адже таких конструкцій, як сміттєві урни взагалі не виявилось.

Як зазначив один із затійників фестивалю письменник-анархіст Сергій Жадан, „День Незалежності з Махном” цілковито виправдав себе, а усі негаразди слід приписати тому, що це відбувалося вперше. Головне, що усе пройшло „без пафосу і державницьких соплів”. „”Мені особисто тут дуже сподобалось, - зазначив він, - тут багато позитивної енергетики. Тому будемо намагатися зробити цей фестиваль щорічним”. Ну що ж, тоді до наступної анархії!